ЖАР ВЕЛИКОГО ДУХА… (ДО ДНЯ БАТЬКА)

Сьогодні відзначаємо важливе сімейне свято — День батька. Це свято встановлено на знак вдячності чоловікам, які сумлінно та самовіддано піклуються про своїх дітей. Бути хорошми батьком — найбільш відповідальна і потрібна робота в житті чоловіка. Стати прикладом для сина і добрим чарівником для доньки. Навчити, розповісти, захистити, пояснити і зробити все це з любовю і терпінням — таке може тільки ТАТО.

Саме таким був для своїх дітей о. Сильвестр Лепкий — батько Богдана, Миколи, Ольги, Олени та Левка Лепких.

Його життя – це яскравий приклад християнської самопожертви задля блага ближнього. Від малих літ діти бачили працю батька, не лише як священника, а й як просвітителя, культурно-громадського діяча, письменника і публіциста. Дбаючи про своїх духовних дітей, о. Сильвестр ніколи не забував про виховання рідних, і був у цій справі дуже ретельним. Старався, щоб його діти отримали не тільки християнсько-моральне виховання, а й здобули добру всебічну освіту, дбав про їхнє фізичне здоровя та побут. Був уважним і терплячим до дітей, особливо до запитань маленького «чомучки» синочка Бодя. Хоча у домі Лепких, як і по всіх священичих домах того часу, «на витребеньки для малих дітей не витрачались», батько пильнував, щоб і дівчатка і хлопчики мали хачаб саморобні забавки, грали у розумні дитячі ігри, завжди в сімейному бюджеті знаходились кошти на книжки, не тільки шкільні підручники, а й на казки, книжки пригодницького, пізнавального й морально-етичного характеру української та світової літератури. Про «Кобзар» окрема мова. Він був настільною книгою, яку читала вся родина. А згодом, коли діти підросли, практикувалися вечірні літературні читання, на яких діти не лише виразно читали та переказували зміст, а й вчилися аналізувати прочитане, давати характеристику мотивам та вчинкам героїв, робити власні висновки.

О. Сильвестр Лепкий дуже любив музику, сам віртуозно грав на скрипці. Згодом наймолодший син Лев перейняв від батька це вміння, а Микола був багатолітнім головою Станіславівського «Бояна». Дівчатка, як було тоді заведено, грали на фортепфіано. Богдан Лепкий уже на схилі віку з трепетом згадував домашні музичні концерти, традицію яких переніс і в свою родину. Без музики не міг писати і часто просив когось з домашніх заграти йому до праці.

З ранніх літ діти бачили самовіддану працю батька над просвітою села. Саме у батьківському домі вони пройшли добру школу співчуття, милосердя й любові до простого й знедоленого люду, принижуваного й визискуваного свяким панством. У циклі поезій «До руської жінки» о. Сильвестр, літературний псевдонім — Марко Мурава, радить молодим матерям ростити своїх дітей у дусі християнства, оберігати від лихослівя, влади грошей, виховувати в любові до знань, книжки й до України. Ці засади й сам застосовував удома. Сини дуже цінували й глибоко поважали свого батька. Богдан Лепкий у «Казці мойого життя» підкреслював високий інтелект батька, його розважність, тактовність, делікатність, доброту, співчутливість до всіх людей і шанобливе ставлення до кожного без огляду на становище чи походження. За прикладом тата, метою життя кожен з його дітей вважав «Жити й працювати для рідного народу». Для своїх синів о. Сильвестр Лепкий намагався вибрати професію, яка б найбільше відповідала його характерові й природним здібностям, проте зважав і на потреби народу. Лев Лепкий згадував: «Тато так визначив долю хлопців: «Богдан нехай малює, нам треба історичних малярів, Микола нехай буде педагогом, бо це справа виховання молоді, а його (Левка) дам до кадетської школи. Про цю справу в нас ніхто не думає, а можуть колись прийти часи, що без фахівців не обійдеться»». Сини майже дослівно виконали заповіт батька. Богдан, хоч і не став історичним малярем, найгероїчніші сторінки нашої історії описав у художніх творах, Микола – був знаним і шанованим у Станіславові педагогом та громадсько-культурним діячем, а Левко — змушений був покинути навчання у Краківській академії мистецтв і стати в ряди Українських січових стрільців. Доньки Ольга й Олена багатолітні активні учасниці «Просвіти», «Союзу українок».

Так, багатьом сучасникам далеко до високого рівня наших предків. Проте вчитися ніколи не пізно, а прикладів для наслідування достаньо. І один із них о. Сильвестр Лепкий — добрий пастир і батько.

Богдан Лепкий присвятив батькові цикл сонетів, а також поезію "Пам'яти Марка Мурави":

Єму доля не слала під ноги

Пишних коврів для ходу вигоди,

Тільки вічно метала колоди,

Тільки тернєм тернила дороги,

 

Тільки радість гасила тугою

І до страви давала отрути,

А щоб лекше і скорше зігнути

В горду голову била журбою.

 

Била вічним тремтінєм о долю

Безталанного, рідного люду.

Аж добила. Аж від злиднів і труду

 

Він звалився, як дуб в чистім полю,

Поторощений, а не зігнутий —

І лежить передчасно забутий.

Щодо останньої фрази вірша, то син помилився - жуківська громада не стерла зі своєї пам'яті імені о.Сильвестра Лепкого. На його могилі у с. Жукові коштом парафіян встановлено пам'ятник з написом: "Заслуженому патріотові і народному діячеві, вдячний український народ".

Лепківська цитата дня

Дивіться – Азія на нас іде! Орди заливають нас, мов потоп, палять городи й села, руйнують культуру, грозять неволею, - а ви й дальше воюєте самі поміж собою? А ви й дальше сваритеся о межу, видираєте один одному малий клаптик землі, щоби стратити цілу країну? А ви й дальше маєте на увазі тільки власне ваше добро, власні достатки й власні почесті! Вас вітчина мало що обходить!

Тернопільщина фестивальна

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання